...Лежала на гірці, на торішньому листі, а під ним мох, наче підпушок на хутрі, заледве починав зеленіти, ввібравши живильну вологу дощів. А вище — бурштиново-багряні стовбури; вони жахтіли тим же полум’ям, що й мідно-рудаві пасма на тілі дівчинки. Вона була сама-самісінька, роздяглася зовсім і підставила білесеньке тіло по-весняному прохолодним промінчикам. Земля ще дихала морозцем і проймала холодом тіло — кволому вечірньому сонцю годі було змагатися з тією землею.
