Ця частина суттєво менша, бо ще під час першої подорожі я наситилася фортецями (або їхніми руїнами) — і мене охопив природознавчий настрій.
...Наша перша зупинка була зовсім скромною — в маленькому селі Дениші Житомирської області, де знаходяться руїни палацу (одного з багатьох палаців!) цукрозаводчика Терещенко. Палац був збудований у XIX столітті, і тим не менш від нього вже мало що залишилося:
...Наша перша зупинка була зовсім скромною — в маленькому селі Дениші Житомирської області, де знаходяться руїни палацу (одного з багатьох палаців!) цукрозаводчика Терещенко. Палац був збудований у XIX столітті, і тим не менш від нього вже мало що залишилося:
До Острозького замку також навідалися перебігом — ми поспішали, екскурсій не замовляли, а місцевого сторожа (як минулого разу), котрий би чемно розповів нам історію замість виганяти туристів, що приперлися невчас, тепер не виявилося;). Із фото лише «Вежа Мурована» — кругла вежа Острозького замку (ХІІІ ст.):
Проте Кременецька фортеця (XII ст.) — це, як би назвали схильні до містики люди, місце з дивовижною енергетикою. Для мене це просто місце, яке надихає та розбурхує уяву. Скільки там не буваєш — опиняєшся ніби вперше. І бачиш те саме вже під іншим кутом зору:
Мені дуже сподобалися квіти, що ростуть просто з каменів:
І знову ми повернулися в Тараканівський форт (XVIII ст.). Минулий похід підземними коридорами форту став цілою пригодою для нас. Отож на цей раз ми заздалегідь, ще з дому, потурбувалися про екскурсовода. Як виявилося по тому, зараз у цьому практично відпала потреба — за три роки форт став досить відвідуваним туристами місцем, і знавці таємних ходів чергують прямісінько попід стінами :). Іти туди самому справді небезпечно — про це натякають не тільки оповіді екскурсоводів про загиблих та покалічених, а й табличка на одному зі входів, на котрій було написане ім’я, рік народження, знак запитання під роком смерті і припис на кшталт: «Чекаємо й надіємося». Річ у тому, що форт будувався як військова (передусім оборонна) споруда, внаслідок чого там повсякчас трапляються підступні коридори, у яких зненацька зникає підлога одразу за крутим поворотом та інші подібні речі. А якщо до цього додати напівзруйновані стіни та стелі внаслідок вибухів і дії часу... Як би там не було, деякі підземелля за три роки «стали» аварійними та зачиненими для відвідувачів; кожному ясно, що за три роки вони стати такими не встигли би — ймовірно, досвід робить людей обачнішими...
Виглад форту з вулиці:
Чорний тунель в нікуди...
Підземний колодязь знаходиться на найнижчому поверсі, а глибина його самого не з’ясовується за допомогою ліхтариків. Діаметр колодязя — близько 3-4 метрів.
Зараз уже відбилися дві перші літери, але неважко здогадатися, як важко тут доводилося солдатам. Окрій власне військових дій їм доводилося мати справу з холодом та вогкістю. Вологість підземель та умови загалом виявилися непридатними навіть для будь-якого мирного застосування приміщень.
Загалом на стінам можна побачити багато цікавих графіті, датованих початком XX ст.
Замок Любарта в Луцьку (XIII—XIV ст.) найкраще виявляється на фото, ніж на словах. А ще краще там побувати, хто любить подібні речі. Особисто я обожнюю подібні коридори, котрими маневрую туди-сюди, уявляючи себе у старовинному місті...
Насамкінець ще згадаю «живий краєзнавчий музей» в Житомирській області, яким виявилося вимираюче село Семени. Порожні хати, порослі бур’янами, яблуні зі зламаними гілками від яблук, котрі нікому збирати... І гілки, котрі нікому підв’язати. Дивно, але в мене не виникло настрою — Скоріше якийсь спокій і зачудування — у подібних селах завмерла історія. А який це скарб для етнографів!
Поліська зрубна хата:
Колишня садиба:
this post wholesale sex toys,wholesale sex toys,dildo,horse dildo,horse dildo,horse dildo,dildos,cheap sex toys,dildo hop over to here
ВідповістиВидалити