Мандрівка Західною Україною. День другий.

Величезний паровий млин біля ставу між Новою та Старою Чорториями (1870-ті рр)

Спершу поїхали в Нову, а потім у Стару Чорторию. Десь там між Новою та Старою Чорториями знаходиться величезний паровий млин (1870-ті рр.), а поряд із ним — мальовничий став. Млин більше нагадує багатоповерховий старовинний будинок, в якому крім ластівок давно вже ніхто не живе. З одного боку він геть відлякує своїм «ретро-індустріальним» виглядом, проте з протилежного боку — там, де ставок — він виявився доволі привабливим і навіть чимось зачарував мене.

Арковий мостик у парку Старої Чорториї

У Новій Чорториї ми зупинилися перепочити в парку. В глибині цього парку, якщо гарно пошукати (наперед про це знаючи!), можна побачити дуже гарненький арковий мостик. Він наче вийшов із затишних пейзажів художників ХІХ століття… Порослий травою цегляний місточок перекинувся через маленьку річечку, а в річечці тій водяться великі хвостаті жаби-головастики. Їх можна навіть спіймати, потримати в руках і помацати за хвоста. Шкода лише, що це сезонне явище :(.
По тому дісталися до Острога, де знайшли ресторанчик «Маестро» й пообідали так ситно, що мало не луснули (на щастя, місцеві ціни дозволяють таку розкіш). Часничанка (такий суп), кілька піц, пиво й навіть кава «по-королівськи» — так по-острозьки називається латте — змусили зрозуміти, що далі подорож продовжувати неможливо. І взагалі, найкраще в таку спеку — пірнути в прохолодний душ, змити дорожню пилюку й бебехнутися на ліжко.
Мов на замовлення, заклад виявився гостинним двором з чудовими готельними номерами-мансардами, дуже зручними й затишними. Щасливі з такого розвитку подій, ми вирішили тут же, в Острозі, й заночувати, а поки кімнати готуються — встигнути ще багато всього побачити.

Руїни замку в Новомалині. Обрис привида-лева у верхньому лівому кутку

Отож, далі поїхали в Новомалин, де поряд із озером розташувалися чудові замкові руїни (XIV-XV ст.; неоготична каплиця зведена пізніше — в XVІІ ст.). Там жили не привиди, а справжнісінькі коні. Принаймні, відсутність мотузки чи вуздечки дозволяла уявити їх справжніми господарями руїн: вони паслися на траві неподалік, а коли обридала спека, то заходили у прохолодні склепіння замку. Втім привиди там теж, напевно, є: мене навіть злякала спершу побита часом статуя голови лева на одній із руїн (див. фото). Злякала, коли я зрозуміла, що то ніяка не статуя… а просто гра світла й уламків цегли.
Повертаючись назад, поїхали купатися на озеро в Межирічі. Нам його радили як таке, що вимиває солі… Вимиває? Вибиває! Бурхливим водоспадом з кількаметрової висоти мостика боляче лупить по спині, шиї та рукам… Але що найдивовижніше — жодного синця ні в кого так і не було.

«Вежа Мурована» — кругла вежа Острозького замку (ХІІІ ст.). Вигляд з вулиці

В самому Острозі оглянули замок, а зокрема — мальовничу круглу вежу та моторошну стару дзвіницю, куди дозволив нам залізти люб’язний екскурсовод (і разом з тим сторож). Ще трошки потинялися містом, повечеряли у своєму заїзді й подалися спати…

Більше фотографій

Продовження...