 |
| Скансен у Рокинях. Двокамерна курна хата зрубної конструкції з пуклітом (1875 р.) |
Після Луцька подалися в Рокині, де на нас чекав чудовий скансен і нудьгуючі працівники. Напевно, через нудьгу та відсутність відвідувачів вони провели нам справжнісіньку екскурсію й навіть впустили до звичайної та до курної хати, а ще до каплиці та сарайчика-повітки. Та власне, заходили ми всюди, куди хотіли, розпитували, про все, що приходило в голову й почувалися неначе шанованими гостями у Рокинях. Скансен, звичайно ж, нагадує рідне Пирогово, лише менший та затишніший, а через те неначе ближчий. Не знаю, як там у свята й вихідні дні...
Трохи детальніше про хати: вони, як не дивно, поліського типу. Їх знайшлося в Рокинях всього дві. Курна — споруджена 1875 р за зрубною конструкцією. В плані — хата й сіни. Має курну піч (куранка, піч по-чорному), спеціальний освітлювальний пристрій «посвіт» (лучник, світак), пукліт (прибік, тепла комора), влаштований у сінях при чідьній стіні. Інша хата — вже багатша, з димоходом і ванькиром. Споруджена у 1902 році, але... повністю реконструйована після пожежі в 2002 році! Конструкція також зрубна. Це «класична» дводільна хата, що складається з житлового приміщення справа, комори зліва та сіней з чорним виходом на господарський двір. Піч і грубка розділяють хату на світлиню й затишний ванькир. Також сподобалися тамтешні коти (також привітливі та ручні) і песик-сторож у буді...
 |
| Скансен у Рокинях. Та сама курна хата |
По тому дорога наша йшла до Шацьких озер, а саме — до Великого Згоранського озера, на березі якого ми думали оселитися в наметах на кілька днів. По обіді таки приїхали на місце і... стали думати-чекати, а де ж підвох?.. Ну надто вже добре все складалося! І місцина чудова: з живописним чистим озером, порослим де-не-де очеретом, і береги з травичкою, а подалі — сосновий лісок із виструнчених рядочками сосен, декорований акуратно розкладеними шишками на посипаній голками землі.
 |
| Велике Згоранське озеро у всій його красі. |
У ліску — наметове містечко з привітливими відпочивальниками, що спершу допомогли нам виштовхати зав’язлу в піску машину, а по тому — подарували антуражні саморобні стільці й підказали, куди йти по воду. Вода, хоча й мотор тягнув електрику, певна річ, була безкоштовна. Ми, звиклі до всього, жартома-нежартома запитали хазяйку, але та тільки розсміялася й засоромила нас. Там виявилося й пиво, і бігати туди було зручно, бо недалеко. А тамтешнійй хлопчисько, — ймовірно, їхній син — наливав нам пиво по самі вінця і, єхидно посміхаючись, час од часу й собі попивав пивце...
 |
| Захід сонця на березі Великого Згоранського озера |
Були й офіційні смітники, які-не-які туалети, приходили робітники й забирали сміття та пляшки... Дрова? Нема проблем! Осьдечки порубано й поскладано — беріть, хто хоче. Прям комунізм якийсь. Були й пампушки та пиріжки з чим хоч (можна зробити персональне замовлення), і свіже молоко... Ми вже думали — може там уночі хтось приходе й жере людей або заманює в хащі удень?.. Або, принаймні, прийдуть на завтра і скажуть: ану женіть нам по сто гривень за добу!
І таки прийшли, і таки сказали, тільки не сто гривень, а якісь копійки, ще й не знати за що скинули нам платню...
 |
| Велике Згоранське озеро і шматок нашого намету в ліску. Видно дим... |
Мали ми наш персональний берег, обабіч оточений чагарниками ожини, і від того ще затишніший — неначе окремий готельний номер на природі. Було там у нас і дерево для тіні, і власний пляжик — аж ніяково стало, що ми його так нахабно захопили... Втім виявилося, що не нахабно, бо більшість відпочиальників ця місцина відлякувала вужами, що проповзали час від часу, полюючи за жирними жабами та мишами. Було там і безліч павуків які тільки й чатували, коли ж у протимоскітній сітці намету з’явиться щілина, щоб заповзти туди й полякати мене. Особливо гарними були величезні павуки-оси зі смугастим осиним візерунком на спинці...
 |
| Павук-оса на Великому Згоранському озері. Таких там на кожному кроці. І інших теж! |
Один із них оселися на стежині до озера — і я кожного разу з ним віталася, проходячи повз (ось він на фотці). Час від часу пробігали берегом їжаки (маленькі й здоровенні), ящірки (сірі й барвисто-зелені), приходили в гості коти, в озері плавали дикі качки і водилося чималенько риби... У довколишніх чагарниках і лісах росло багато видів папороті (орляк звичайний, телиптеріс болотяний та ін.), прекрасні сосни, м’ягенькі мохи... Й знову павуки... Багато!
Такий от рай живої природи...
 |
| Озеро Свитязь |
Пораювавши трохи, ми час від часу від’їздили: то до Свитязя подивитися озеро, то Шацьку за вугрями на юшку та печеню. Шкода тільки, що омріяні вугрі виявилися страшенно дорогими й неймовірно жирнючими...
Від’їхали остаточно, пробувши на озері три дні. Але це вже наступна частина...
Немає коментарів:
Дописати коментар